Акція "День Перемоги в обличчях"

В рамках акції "День Перемоги в обличчях" учні 4-Б класу започаткували проєкт "Пам'ять серця"

Про свого прадідуся розповідає Зачепа Максим.

Зачепа Пантелей Пилипович  народився на хуторі Злочівського району Харківської області. Призваний на службу 12 липня 1941 року мінометником. Закінчив війну у званні старшого сержанта. Нагороджений медаллю "За перемогу над Німеччиною", орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня.

Розповідь Крівцова Діми "Я горжуся своїм дідусем!"

На фото мій прадідусь Ударцев Олександр Афанасійович.  

Він народився 22 жовтня 1922 року. На фронт пішов у віці 23 років. Всю війну пройшов розвідником. Нагороджений медаллю "За відвагу" та орденом Слави ІІІ ступеня. 

Я дуже горжуся своїм дідусем!

Свій проєкт Кушко Тимофій назвав "Пам'ять про дідуся"

Кушко Григорій Петрович

                    01.04.1921 р. - 19.05.1994 р.                           

24 жовтня 1940 року був призваний до лав Радянської Армії. Проходив службу в місті Рославль Смоленської області.

В серпні 1941 року потрапив до німецького полону.

Із міста Мінськ військовополонених відправили до Німеччини в концентраційний табір в місті Кюстерн. Там Григорію Петровичу присвоєно табірний номер 11778.

Восени 1942 року військовополонених відправили в с. Шелірлінде (за 16 км від Берліну) на батрацькі роботи.

В полоні перебував до 29 березня 1945 року.

Після визволення з неволі знову став солдатом і продовжив службу в  місті Берліні.

Звільнений з війська 30 травня 1946 року.

Все своє життя сумлінно працював, виростив чотирьох дітей. А онуки  і правнуки гідно носять його  прізвище та вшановують  пам'ять про дідуся-ветерана, який пройшов нелегкий воєнний шлях 

Мій тато, Кушко Віталій Петрович, розповів мені про брата мого прадідуся Кушка Івана Петровича.

Кушко Іван Петрович

17.03.124 р. - 26.07.1988 р.

Після звільнення Одеської області від німецько-фашистських загарбників 18 квітня 1944 року, двадцятирічним юнаком був призваний до лав Радянської Армії.

Воював наводчиком у званні сержанта на Білоруському фронті.

28 квітня 1945 року отримав важке поранення в голову.

Нагороджений двома орденами Слави ІІІ і ІІ ступеню, медалями "За взятие Берлина", "За освобождение Варшавы"

                                   Проєкт Дімітрієва Владислава

 "Мій прадідусь - герой"

Дімітрієв Володимир Іванович

1910 - 1964

Мій прадідусь помер молодим, тому що він двічі був важко поранений на війні. Перше поранення  отримав під час визволення міста Калуга, друге - в Польщі (місто Познань).

Важкими воєнними дорогами дійшов до Берліну. Прадідусь був хоробрим воїном. Про це свідчать його нагороди: Орден Красной Звезды, медаль "За отвагу". 

Після закінчення війни прадідусь служив в міліції дільничним в Ананьєвському (на той час Троїцькому)  районі. В нашій сім'ї  вшановують пам'ять про дідуся. А я буду гідним його нащадком.

Спасибі вам, сивоголові,

вітчизни-матері сини!

Немає правди у війни,

Вона лиш в мирі та любові!