Одвічний біль... інтернаціональний обов'язок

 Минають дні, ідуть роки.

Життя листки перегортає.

А біль чужої нам війни,

В душі чомусь не замовкає.

15 лютого - скорботний день - це дата виведення радянських військ з Афганістану - і вона є днем вшанування учасників бойових дій на території інших держав, або, як говорять, воїнів-інтернаціоналістів. За кожним воїном - своя доля, свій життєвий подвиг, свій крок у безсмертя.

 У страхітливому полум'ї  війни народжувались молоді солдати і командири, які з перших днів служби пізнали ціну життя, ціну справжньої чоловічої дружби, ціну взаємовиручки і взаємопідтримки, складали екзамен на зрілість, мужність і гідність. Ми маємо знати про страшні події безглуздої десятилітньої Афганської війни і пам'ятати, що серед нас живуть люди, які в 20, 30 років стали свідками й учасниками воєнних подій. І ми маємо пишатися їх мужністю, героїзмом, подвигом. Саме цього дня Лариса Сергіївна зустріла четвертокласників у шкільному кабінеті мистецтва, щоб розповісти про односельців, які брали участь у бойових діях на територіях інших держав. На пам'ятній стелі воїнам-інтернаціоналістам прочитали їх імена та хвилиною мовчання вшанували пам'ять загиблих. А в класі я розповіла дітям про випускника нашої школи, кадрового військового офіцера Чучкіна Віктора Миколайовича, який пройшов через горнило цієї страшної біди. Його онучка Мілана показала фотографії свого дідуся, розповіла про те, як він любив своїх онучок і турбувався про них, яким він був хазяйновитим, любив читати книжки і змалечку прищеплював любов до читання своєму синові Сергію Вікторовичу. Пройшло небагато часу, як Віктор Миколайович пішов у засвіти. А пам'ять про нього житиме в серцях рідних і близьких йому людей.